ДВІ СВІЧКИ

Шкода мені тебе, сказала незасвічена свічка своїй запаленій подрузі. - Короткий твій вік. Ти весь час гориш, і незабаром тебе не стане. Я набагато щасливіша за тебе. Я не горю отже, не тану; лежу спокійно на боці і житиму дуже довго. Твої ж дні полічені.

Відповідала їй палаюча свічка:

Я анітрохи не шкодую про це. Моє життя прекрасне і сповнене значення. Я горю, віск мій тане, але від мого вогню запалюється безліч інших свічок, і від цього він не убуває. Світлом я розганяю морок ночі, радую очі дитини на святі, оздоровлюю живим вогнем повітря біля ліжка хворого, є символом молитовного устремління людини. Нехай коротке життя моє, але ж прекрасне! А ти не виконала свого призначення. Пролежиш ти у цілості довгі роки, але яка радість і користь від тебе?!

Краще горіти, ніж спочивати, тому що в горінні життя, а в сплячці смерть. Моє життя буде коротким, а ти помреш, так і не почавши жити.